Про важливість участі української молоді у наступному Світовому Дні молоді, про те, чого вони можуть навчити молодь з інших країн та про те, як суспільство повинно сприймати втрати молодих життів у цій війні йшла мова в інтерв’ю з головою Комісії УГКЦ в справах молоді отцем Ростиславом Пендюком.
«Ми не маємо права змарнувати цю жертву. А це означає, що всі ті, що залишаються жити, залишаються українцями чи в Україні, чи поза Україною, повинні в десять разів більше працювати для того, щоб наша країна стала сильною і щоби це більше ніколи не повторилося», – зазначив в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News отець Ростислав Пендюк, голова Комісії УГКЦ в справах молоді, який на початку квітня разом з отцем Романом Демушом та отцем Григорієм Назаром прибув до Риму, щоб відвідати деякі ватиканські відомства та обговорити з ними питання участі українців у Світовому дні молоді, який відбудеться у Лісабоні (Португалія) у серпні цього року.
Перші кроки під час війни
Ділячись думками про діяльність їхньої комісії під час війни, отець Ростислав підкреслив, що протягом перших півроку війни, їхні зусилля, як і всього українського суспільства, були спрямовані на те, щоб відповідати на нагальні потреби.
«В цей момент треба було приймати біженців, готувати якісь передачі на схід, на передову, треба було одягати, підтримувати наших воїнів. Треба було молитися разом з людьми, сповідати», – каже він.
Священик розповів, що першим більшим проектом після того кризового періоду стала організація фестивалю «Вітер надії», який вони вирішили провести у вересні минулого року в Кракові (Польща), запрошуючи до участі молодих українських біженців.
«Наша місія, – пояснив він, – полягала в тому, щоб зібрати цю молодь, побути з ними, пригадати їм про те, що вони українці і щоб вони готувалися до того, що вони мають повернутися в Україну, і просто, щоби їх підтримати».
Особливе завдання на СДМ
Голова Комісії УГКЦ в справах молоді зазначав, що Світовий день молоді – це подія, яка також є важливою в контексті війни.
«Бо вона має для нас два виміри, – пояснив він. – З одного боку, це вимір самої української молоді, яку ми хочемо зібрати разом, тому що приїде молодь зі США, з Канади, з тої ж Португалії, Польщі, Італії, тобто з різних країн будуть молоді люди, але всі вони – українці, і вони будуть разом. Їх, мабуть, не буде надто багато, але вони будуть. З іншого боку, для нас всіх – це велика нагода на такому світовому форумі розказати всьому світові про те, якими є ми, що ми переживаємо: як про весь свій біль, бо його багато, але й про нашу силу, про те, що ми вже змогли. Тобто ,війна не закінчилася, але ми вже змогли дати відсіч потужному ворогові, власне, завдяки багатьом чудовим рисам, які є притаманні нам, українцям, нашій спроможності активізуватися, нашій взаємній підтримці, завдяки тим нескінченним горизонтальним зв’язкам».
Наш співрозмовник додав, що українська молодь може «пригадати європейському континентові, європейській молоді, якими вони могли би бути», бо мирне життя – це благо, але з іншого боку, воно може «присипляти» людей, тобто вчиняти їх нерухливими, неактивними.
«А я думаю, що в цьому українська молодь тепер є величезним прикладом для молоді всієї Європи і, можливо, навіть всього світу», – підкреслив він.
Отець Ростислав поділився також деякими деталями організації участі української молоді у Світовому Дні молоді. Зокрема, він зазначив, що Греко-Католицька та Римо-Католицька Церкви в Україні тісно співпрацюють у цьому і вперше вони мають спільний оргкомітет. Стосовно того, яким чином будуть організовувати поїздку до Лісабона, він сказав, що для певної групи молодих людей вона буде організовуватися централізовано, але також і різні спільноти чи організації окремо організовують транзит для своїх представників.
Жертва, яку не можна змарнувати
З одного боку, українською молоддю не можна не захоплюватися, і їхній ентузіазм підбадьорює всіх. З іншого боку, як давати собі раду зі стражданням і болем втрат серед молодих людей?
«Мусимо бути чесними: це дуже складно, – каже отець Ростислав. – Сьогодні в моїй парафії ввечері буде черговий похорон воїна. І кожного разу це дуже складно, це дуже боляче, і ти хочеш підібрати якісь слова, пробуєш щось сказати рідним, друзям, і розумієш, що часто ці слова не можуть висловити того, що насправді лежить на серці. З іншого боку, мені здається, що все наше суспільство має дуже чітко зафіксувати цю жертву, зафіксувати в своїй пам’яті, тому що це жертва заради чогось дуже великого. Це жертва, в більшості випадків, складена людьми дуже свідомо. Це був їхній вибір заради любові до своїх рідних, заради любові до своєї країни, і як би пафосно це не звучало, але це правда. І те, на чому я особисто намагаюсь акцентувати і свою увагу, і увагу людей, це на тому, що ми не маємо право змарнувати цю жертву. Ми вже дуже багато нагод змарнували, ми як суспільство, ми як країна. Ми не маємо право змарнувати ці жертви. А це означає, що всі ті, що залишаються жити, залишаються українцями чи в Україні, чи поза Україною, повинні в десять разів більше працювати для того, щоб наша країна стала сильною і щоби це більше ніколи не повторилося. Саме заради цього ці люди жертвують своїм здоров’ям чи життям».
Неоціненний потенціал молоді
Священик висловив думку, що цих людей деякою мірою можна назвати «сучасними святими», бо вони віддають своє життя заради любові, і це повинно спонукати українців «показати всьому світові, що ці ідеали любові – не просто гарні слова, написані в книжках, це щось, що можна і треба реалізовувати своїм життям».
Голова Комісії у справах молоді згадав про одну із зустрічей, присвячених душпастирству молоді в Європі, під час якої з боку деяких представників європейських Церков прозвучали певні нарікання на молодь.
«Я коли це слухав, то сказав: “Друзі, я вам хочу показати Україну: коли почалася війна, молоді люди взяли відповідальність на себе і почали організовувати величезні волонтерські проекти, вони фурами возять допомогу, молоденькі дівчата по вісімнадцять років на величезних джипах перетинають кордон, везуть їх для військових. Вони роблять фантастичні речі і роблять це самі, а не тому, що хтось їм розказав, як це робити. Вони роблять не завдяки, а всупереч». Молодь має в собі абсолютно незбагненний потенціал. Ми просто своїм, інколи надмірним, опікунством їх гасимо, кажучи: “Ви нічого не можете. Ми за вас все зробимо”».
На завершення отець Ростислав Пендюк поділився своїми враженнями від спілкування з молодими людьми в цей складний для всіх період. Він підкреслив, що загалом, молодь проявляє більше ентузіазму, аніж старші люди, але й серед молоді є багато байдужих.
«Приблизно рік тому мене запитали, чи внаслідок війни українське суспільство змінилося, – розповів він, – і я тоді дав несподівану для себе відповідь, але я так думаю дотепер. Я думаю, що ті, які були на передовій в мирному житті, то вони і тепер на передовій, лише тоді передова була інша, тобто вони були на передовій в себе на роботі, в університеті тощо. А ті, що намагалися заховатися десь в кущах, далі по кущах і бігають. Просто війна дуже виявила те, ким ми є і якими ми є».
